Статтею 7 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 р. № 15-93 (далі – Декрет № 15-93) передбачено, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.
Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на розрахунки між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України затверджено постановою НБУ від 14.10.2004 р. № 484 (далі – Положення № 484).
Декрет № 15-93 не містить визначення поняття «торговельний оборот». Водночас, у п. 1.3 Положення № 484 визначено, що під розрахунками в межах торговельного обороту розуміється рух коштів між резидентами і нерезидентами за операціями продажу (купівлі) товарів на підставі зовнішньоекономічних договорів, які передбачають експорт або імпорт товарів.
На перший погляд, з наведеного визначення можна дійти висновку, що обмеження щодо розрахунків, встановлене ст. 7 Декрету № 15-93, не застосовується до експорту або імпорту робіт чи послуг. Але це не так.
Для обґрунтування зворотного НБУ звертає увагу на те, що Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.91 р. № 959-XII до товарів віднесено будь-яку продукцію, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі). Таким чином, проведення розрахунків за надані нерезидентом послуги підпадає під визначення «розрахунків у межах торговельного обороту». Відповідно, на такі розрахунки поширюються обмеження щодо їх проведення лише через уповноважені банки та лише в іноземній валюті або у гривнях з отриманням індивідуальної ліцензії НБУ1 (листи НБУ від 11.06.2010 р. № 25-113/1295-9891, від 30.06.2009 р. № 25-115/1081-12427 та від 30.06.2009 р. № 25-115/1581-12427).
(1 Виняток становлять лише розрахунки у гривнях з юридичними особами – резидентами країн функціонування рубля (країнами – суб'єктами колишнього СРСР). Особливості проведення таких розрахунків визначено інструктивним листом НБУ та КМУ від 26.04.93 р. № 19029/730; 10046.)
Окремо зауважимо, що пп. «а» п. 4 ст. 5 Декрету № 15-93 встановлені випадки проведення валютних розрахунків, які не потребують отримання індивідуальної ліцензії НБУ на їх здійснення. До таких винятків, зокрема, належать платежі в іноземній валюті, що здійснюються резидентами за межі України на виконання зобов'язань у цій валюті перед нерезидентами щодо оплати продукції, робіт, послуг. Аналогічну норму містить абз. 4 п. 2.2 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою НБУ від 08.02.2000 р. № 49. Тобто оплата іноземною валютою вартості послуг, наданих нерезидентом, не потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
Щодо згаданої у запитанні консультації, опублікованої у журналі «Вісник податкової служби України» № 28'2010, с. 47, зазначимо наступне. Автори консультації, проаналізувавши лише положення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.95 р. № 265/95-ВР (далі – Закон про РРО) дійшли такого висновку:
«Таким чином, платник єдиного податку розрахунок з перевізниками за виконані транспортно-експедиційні послуги може провести зі свого розрахункового рахунку (за його наявності) у безготівковій формі згідно з договором та актом виконаних робіт (послуг) або у готівковій формі з оформленням документів довільної форми, що містять реквізити, аналогічні розрахунковим документам».
Водночас, Закон про РРО визначає правові засади застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а не регулює проведення розрахунків з нерезидентами у сфері зовнішньоекономічних відносин. Тому в даному випадку висновок авторів консультації в частині можливості проведення готівкових розрахунків не відповідає положенням валютного законодавства. При цьому ані статус резидента (фізична чи юридична особа), ані система оподаткування, яку він застосовує, не мають ніякого значення.
Підсумовуючи сказане, зазначимо, що при проведенні розрахунків за отримані послуги від нерезидента потрібно дотримуватись обмежень, встановлених ст. 7 Декрету № 15-93.
Олег Коваль,
Консалтингова компанія «ЕКСПЕРТ»
Опубліковано:
Інформаційно-правова пошукова система «ЛІГА:ЗАКОН»
*******
Усі права на цей матеріал належать Консалтинговій компанії «ЕКСПЕРТ». Будь-яке копіювання, передрук, поширення цілком або частково допускається винятково з письмового дозволу правовласника.